Школа… Дехто проводить в її стінах
третину життя, спочатку навчаючись,
потім – приводячи до школи своїх дітей, онуків, а дехто -
пов’язує зі школою все свої
життя. Я говорю про вчителів.
Вчитель…. Здавалося б таке
просте, таке звичне, легке для сприйняття слово. В той же час воно містить
стільки поваги, розуму, мудрості, виваженості…
Вчителі… Важко себе уявити школу без них,
пожилих і молодих, суворих і добрих, справедливих і непідкупних, любимих і нелюбимих… Напевне, кожна людина має своє уявлення про
цю нелегку, кропітку та , часом, і невдячну працю. Але скільки існуватиме
людство, стільки ж часу буде потрібна і професія вчителя.
Учитель – важлива людина в житті
кожного. Він працює з найціннішим – особистістю. Вчитель не тільки вчить, він
допомагає, виховує, підказує,
шукає… Учитель – артист, роль якого триває не годину і не
дві, а довгі роки. Він повністю занурюється у свою роль, живе нею. Учитель – лікар, який лікує не тільки тіло, а й душу. Учитель
– будівельник. Він будує людські
долі. І в той же час, вчитель – проста людина. Зі своїми радощами і
печалями, проблемами. Звідки ж бере свої сили вчитель, щоб одночасно бути
вихователем і педагогом, артистом і
скульптором, батьком і матір’ю…
Бути вчителем, означає не просто знати
свій предмет, а бути обізнаним у різних сферах життя, бути відкритою,
небайдужою, люблячою людиною. Учитель – дуже відповідальна професія. Учитель не
має права на помилку: в його руках – доля його учнів. Кожна дитина — це
маленький всесвіт, і, правильно дібравши ключик, можна виховати
особистість. А найбільшою нагородою для
вчителя є досягнення його учнів, їх життя, і відчуття того, що ти допоміг
становленню ЛЮДИНИ. Це прекрасно, коли вчитель може бути порадником,
провідником і володарем скарбниці знань.
Обрати шлях
вчителя – не кожен наважиться. Бути
вчителем – моя мрія з дитинства. Ще маленькою мені подобалося навчати своїх
подруг, виставляти їм оцінки, вести «класний журнал». До закінчення школи
питання «ким бути» і «де вчитися» практично були вирішені.
Роки навчання в
школі, тісне спілкування з різними вчителями розширили моє уявлення про бажану
професію. Мені пощастило: у своєму житті я зустріла немало вчителів, які допомогли мені обрати правильний життєвий
шлях. У них сяяли очі, коли йшла мова
про справу їхнього життя. Я взяли від них найкраще і постійно втілюю набуті
знання в своє життя. Особливо коли закінчивши школу я рік працювала в рідній школі вожатою і ближче
познайомилася з улюбленою справою. А ще я зрозуміла, що навчати дітей зовсім
непросто, що любити дітей, таких різних, часто неслухняних і нетямущих,
неймовірно важко. Але моє бажання бути вчителем зміцнилося, мрія залишилася.
Поступивши в
університет, я почала безпосередньо втілювати заповітну мрію в життя.
Оволодіння знаннями, вивчення основ педагогіки і психології, навчання методиці
викладання предмета в школі, ознайомлення з досвідом знаменитих педагогів - все
наближало мене до того заповітного моменту, коли я, переступивши поріг школи в
новій якості, могла б сказати:« Мрії збуваються».
Я добре пам'ятаю,
з яким хвилюванням і трепетної радістю готувалася до свого першого уроку під
час педагогічної практики, як раділа першим успіхам, добрим словам підтримки вчителя-наставника. А потім почалися трудові будні. Пам'ятаю обличчя своїх перших учнів. Кожного дня, йдучи на роботу, я знала що мене чекають посмішки учнів, їх голоси,
допитливі очі. І щодня разом з ними я вчилась, раділа їхнім успіхам і досягненням. Звичайно, без
проблем не буває. Але ж саме труднощі
нас і загартовують. Проте я ніколи не шкодувала про те, що стала
вчителькою.
Нажаль, мріючи стати вчителем російської мови у
далекому 1981 році, я й гадки не мала що через десять років наша країна стане
«незалежною» і я на довгі роки залишуся без улюбленої справи. Всі ці роки я
мріяла про школу, як знов зайду в клас, розпочну урок. Тому, коли мені
запропонували всього шість годин англійської мови, я з радістю погодилась. За
вісім років я спробувала «наверстать упущенное».
Зараз я себе
відчуваю реалізованою людиною, бо займаюся найулюбленішою справою. Хоч
працювати приходиться в нелегких умовах, Мене не залишає бажання підвищувати
свою педагогічну майстерність. Ще з невеликим досвідом, я намагаюсь впроваджувати в своїй роботі
інноваційні начальні технології, відшукую для своїх учнів оптимальні методи
навчання, намагаюсь кожен урок зробити цікавим. Мені подобається складати
сценарії, готувати свята та конкурси. Я намагаюся творчо підходити до завдань.
Щоб вести за
собою, треба вести себе, не зупиняючись у цьому русі ні на один день. Основою
всієї моєї педагогічної діяльності стала необхідність у постійному
самовдосконаленні, як говориться в китайському прислів'ї «вчитися - все одно,
що гребти проти течії: тільки перестанеш, і тебе несе назад». Щоб мати право навчати, треба постійно
вчитися самому. Недарма слова вчитель –
вчити – вчитися - навчати – навчатися мають спільний корінь. Учитель може навчати
дітей до того часу, поки сам навчається.
Сьогодні я добре розумію, що потрібно багато працювати
над собою, освоювати нові програми, вивчати нову техніку, читати енциклопедії,
довідники, здатні впливати на свідомість учнів. У цій різноманітності точок
зору, позицій, підходів важливо вибрати потрібне для себе, вибрати власну
позицію. І я вчуся. Вчуся весь час.
ХХІ століття –
століття освіти. На людину обрушується
неймовірний потік інформації. І хто як не вчитель зможе допомогти молоді
навчитися орієнтуватися у цьому інформаційному просторі. Сучасне суспільство
гостро потребує людей з глибокою вірою в себе, в свої здібності, що уміють ці
здібності реалізувати в ім'я особистого і загального щастя. Тому моя мета -
підготувати учнів до життя і професійної діяльності в новому інформаційному
суспільстві. Я прагну, щоб на моїх уроках кожен учень усвідомив як йому в житті
згодяться отримані знання. Крім того дуже
важливо не стільки дати знання, скільки навчити добувати їх. Тому багато часу приділяю
тому, щоб навчити школярів самостійно мислити, знаходити потрібну інформацію,
зіставляти факти, тобто вчу їх ВЧИТИСЯ.
Кожна людина
сьогодення відчуває: час приніс зміни не тільки в економіку, політику,
суспільство, а й в освіту. Звичайно, школа змінюється, але мета залишається -
виховання майбутнього покоління. Сьогодні ми спостерігаємо зміни людських
цінностей і пріоритетів. Сучасне виховання школярів
ускладнено багатьма негативними
процесами, які відбуваються у нашому суспільстві. Наслідками цих процесів є форми соціальної поведінки : агресія,
жорстокість, конкуренція.
Змінювалися умови навчання й підходи до виховання, та незмінним залишилося
головне призначення вчителя – навчити
Людину бути Людиною. Саме до цього прагну я і мої колеги.
Я вважаю, що вчитель – це моя
стежина в цьому житті. Тільки в цій роботі я бачу себе. І хоч працювати приходиться в нелегких умовах
нашої «ринкової» економіки, яка мало що робить для створення матеріальних умов
для педагогів школи, мене не залишає бажання вдосконалюватись, підвищувати свою
педагогічну майстерність, в ім’я високої мети - навчання і виховання Людини.
